В усіх країнах ходили перекази про чудеса, які творив Святий
Миколай. Розповідали, як він рятував потопаючих, визволяв з полону невільників,
злочинців зі пагубного шляху виводив, хворих від недуг зціляв, сліпим зір
повертав. Святителя Миколая вважають своїм святим і покровителем і моряки, які
обов'язково мали його образ на кораблях. Молитва до святого Миколая була
запорукою підтримки й допомоги.
Спогади про численні чудеса збереглися в історії.
Спогади про численні чудеса збереглися в історії.
Святитель Миколай народився одного весняного дня 270 року у
м. Патари у провінції Лікія в Малій Азії.
Батьки Святителя Миколая, Феофан та Нонна, були багаті і впливові в своєму місті. Батьки Святителя Миколая, віддані Християни, довго молили Бога, щоб послав їм нащадка. І ось їхні мрії стали дійсністю.
Дядько Святителя Миколая був єпископом Патарським. Звали його Миколай. На честь
дядька при хрещенні хлопчику дали ім'я Миколай..
У дитинстві хлопчик зазнав тяжкого удару: несподівано померли його батько та матір, і він залишився круглою сиротою.
Миколай успадкував від батьків велике багатство. Але воно не приваблювало його. Замість того, щоб сидіти на своєму багатстві і примножувати його, юнак виконуючи слова Спасителя; "Я голодний був, і ви нагодували Мене, спраглий був, і ви напоїли Мене, нагий був, і Мене одягли ви, недужий був, і Мене ви вилікували, у в'язниці Я був, і прийшли ви до Мене" (Мф. 25,35-36). Почав роздавати його бідним. І робив він це не для слави, не для того, щоб його хвалили люди. Отже ніхто з бідних в Патарі не знав, звідки у них несподівано з'являлось кілька монет, кошик з їжею, одежина саме тоді, коли вони вже втрачали віру, що наступного дня матимуть, що їсти, чи зможуть вийти на люди.
Микола продавав успадковане майно, а виручені гроші продовжував роздавати нужденним. Врешті решт він роздав усе та оселився у невеликій хаті серед осель простого люду.
Святитель Миколай побував на Святій землі. Перед поверненням додому, Миколай поїхав до Генісаретського озера. І там йому з'явився Христос і сказав "Іди за мною".
Повернувшись з паломництва Миколай негайно пішов до свого дядька - єпископа і розповів про дивне видіння на Генісаретському озері.
Єпископ благословив Миколая і висвятив його на священика. Слава про побожність, людяність, співчутливість та милосердя розходилось далеко за межі його міста і до нього ночами приходили навіть із далеких країв. Після смерті Архієпископа Міри Лікійської на початку 4-го сторіччя єпископи, за велінням ангела, який з'явився одному з єпископів, найстарішому з усіх, обрали отця Миколая. Ставши архієпископом, Миколай продовжував творити діла милосердя. За його підтримкою будувалися будинки для бідних, школи, лікарні. Жодна дитина з бідної родини не була позбавлена нагоди вчитися; жодному хворому, що не мав чим заплатити за лікування, не було відмовлено.
У 325 році Архієпископ Мир Ликійський Миколай взяв участь у роботі Першого Вселенського Собору, який відбувався у місті Нікеї. Він був одним з найпалкіших захисників правої віри. Коли Арій дозволив собі, захищаючи свою єресь, зневажливо висловитися про Христа, архієпископ Миколай не втримався і вдарив єретика по щоці. За це отці Собору покарали Миколая позбавленням єпископського сану. Вони вважали, що якщо гнів був справедливий, це не виправдовувало такої реакції з боку єпископського сану. Тієї ночі кілька найвизначніших учасників Собору побачили уві сні таку картину: засмучений Миколай стоїть у церкві перед амвоном (в одному стихарі) з похиленою головою і шепоче молитву. Раптом біля нього з'являється Христос і Божа Матір. Христос подає йому Євангеліє, в Богородиця одягає на нього єпископський омофор. Наступного дня на Соборі ієрархи повернули йому сан єпископа.
342 року архієпископ Миколай відійшов до свого Творця. "Дякую Тобі, Господи, за все, - були його останні слова - В руки Твої віддаю дух свій."
Але зі смертю архієпископа Миколая не припинились його добрі діла.
Ще за життя багато хто вважав його святим, а після смерті це переконання стало загальним. Згодом і Церква зарахувала його до сонму святих і встановила днем його шанування 6 грудня (19 грудня за новим стилем).
Батьки Святителя Миколая, Феофан та Нонна, були багаті і впливові в своєму місті. Батьки Святителя Миколая, віддані Християни, довго молили Бога, щоб послав їм нащадка. І ось їхні мрії стали дійсністю.
У дитинстві хлопчик зазнав тяжкого удару: несподівано померли його батько та матір, і він залишився круглою сиротою.
Миколай успадкував від батьків велике багатство. Але воно не приваблювало його. Замість того, щоб сидіти на своєму багатстві і примножувати його, юнак виконуючи слова Спасителя; "Я голодний був, і ви нагодували Мене, спраглий був, і ви напоїли Мене, нагий був, і Мене одягли ви, недужий був, і Мене ви вилікували, у в'язниці Я був, і прийшли ви до Мене" (Мф. 25,35-36). Почав роздавати його бідним. І робив він це не для слави, не для того, щоб його хвалили люди. Отже ніхто з бідних в Патарі не знав, звідки у них несподівано з'являлось кілька монет, кошик з їжею, одежина саме тоді, коли вони вже втрачали віру, що наступного дня матимуть, що їсти, чи зможуть вийти на люди.
Микола продавав успадковане майно, а виручені гроші продовжував роздавати нужденним. Врешті решт він роздав усе та оселився у невеликій хаті серед осель простого люду.
Святитель Миколай побував на Святій землі. Перед поверненням додому, Миколай поїхав до Генісаретського озера. І там йому з'явився Христос і сказав "Іди за мною".
Повернувшись з паломництва Миколай негайно пішов до свого дядька - єпископа і розповів про дивне видіння на Генісаретському озері.
Єпископ благословив Миколая і висвятив його на священика. Слава про побожність, людяність, співчутливість та милосердя розходилось далеко за межі його міста і до нього ночами приходили навіть із далеких країв. Після смерті Архієпископа Міри Лікійської на початку 4-го сторіччя єпископи, за велінням ангела, який з'явився одному з єпископів, найстарішому з усіх, обрали отця Миколая. Ставши архієпископом, Миколай продовжував творити діла милосердя. За його підтримкою будувалися будинки для бідних, школи, лікарні. Жодна дитина з бідної родини не була позбавлена нагоди вчитися; жодному хворому, що не мав чим заплатити за лікування, не було відмовлено.
У 325 році Архієпископ Мир Ликійський Миколай взяв участь у роботі Першого Вселенського Собору, який відбувався у місті Нікеї. Він був одним з найпалкіших захисників правої віри. Коли Арій дозволив собі, захищаючи свою єресь, зневажливо висловитися про Христа, архієпископ Миколай не втримався і вдарив єретика по щоці. За це отці Собору покарали Миколая позбавленням єпископського сану. Вони вважали, що якщо гнів був справедливий, це не виправдовувало такої реакції з боку єпископського сану. Тієї ночі кілька найвизначніших учасників Собору побачили уві сні таку картину: засмучений Миколай стоїть у церкві перед амвоном (в одному стихарі) з похиленою головою і шепоче молитву. Раптом біля нього з'являється Христос і Божа Матір. Христос подає йому Євангеліє, в Богородиця одягає на нього єпископський омофор. Наступного дня на Соборі ієрархи повернули йому сан єпископа.
342 року архієпископ Миколай відійшов до свого Творця. "Дякую Тобі, Господи, за все, - були його останні слова - В руки Твої віддаю дух свій."
Але зі смертю архієпископа Миколая не припинились його добрі діла.
Ще за життя багато хто вважав його святим, а після смерті це переконання стало загальним. Згодом і Церква зарахувала його до сонму святих і встановила днем його шанування 6 грудня (19 грудня за новим стилем).
Немає коментарів:
Дописати коментар