Під час пандемії стали найбільше використовувати інтернет.
Бібліотека пропонує дізнатись цікаві факти про використання інтернет в Україні під час карантину. Читачі Брусилівської бібліотеки мають можливість почитати книги, як користуватись інтернетом, швидко набирати тексти на гаджетах, які потрібні програми та їх установка.
Червона книга України — основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
Почитати Червону Книгу України можна у читальному залі нашої бібліотеки.
Декілька днів тому відшуміла у Брусилові друга книжкова толока.
Ініціатором і одним з організаторів був дослідник, письменник-краєзнавець Володимир Святнетненко.
Родзинкою книжкової толоки була презентація книги нашого земляка Володимира Святненка «Брусилівщина в іменах. Науковці» на яку приїхали герої книги наші земляки - науковці з усієї України.
Поруч у парку розмістилися художні виставки та експозиція старовинних рушників.
Виставка робіт бібліотекаря Аркадія Поліщук.
У Брусилівській музичній школі відбулися поетичні читання та церемонія нагородження переможців літературного фестивалю-конкурсу "І тихим островом калиновим, згадалось батьківське село". На території скансена "Козацький стан" на гостей книжкової толоки чекали виставка зброї, майстер-класи і козацькі забави, а також фотовиставка Анатолія Джигира "Кам'яний літопис".
Для бібліотекарів у місцевій книгозбірні провели тренінг "Вийти з режиму інкогніто" та творчу зустріч з письменниками.
А для найменших поціновувачів друкованого слова у приміщенні ліцею імені Г.О. Готовчиця організували фестиваль "Світ дитячої книги".
Кожному автору книги була дана можливість розповісти про свою творчість, зробити презентацію однієїїз своїх книг. Було багато номерів аматорів народних пісень.
До Брусилова на це Всеукраїнське дійство приїхали письменники, науковці та видавці з усіх куточків україни. Найбільші делегації були зі Львова, Києва та Житомира. Учасників книжкового свята вітали керівник апарату Житомирської обласної державної адміністрації, голова Житомирської районної адміністрації, Брусилівський селищний голова.
Народна артистка Алла Попова завершила книжкову толоки своїм концертом.
На вулиці спекотно. Хочеться знайти холодок і провести там цілий день. Як найкраще для цього підійшла бібліотека.
У читальному залі бібліотеки можна спокійно попрацювати за компютером.
На вулиці дощ, а у біліотеці затишно і спокійно, є можливість у спокої почитиати свою улюблену книгу, пограти у гру на компютері та вивчити карту України.
| Что расскажут о нас слова-паразиты и как избавиться от речевых «сорняков» | |
По лексикону можно судить не только об общем уровне образованности человека и его словарном запасе, но и узнать об особенностях характера. «Причина появления слов-паразитов одна — неуверенность в себе. Но в силу особенностей характера одни люди компенсируют ее ссылкой на чужой авторитет, вторые — истериками и скандалами, а третьи пытаются побыстрее закончить рассказ словом «короче» или продавливая собеседника агрессивным «на самом деле», — рассказывает Марта Юдина, практикующий психолог. — Проблема «паразитов» в том, что они хотя и не несут никакой смысловой нагрузки, но очень прочно входят в привычку, и человек даже не замечает, когда через каждых два слова говорит «типа» или «короче». При этом чем ниже самооценка человека и беднее речь, тем больше в его лексиконе слов, которыми он компенсирует стеснительность или шаткую позицию в коллективе, семье или компании друзей». «Просто» — зависимость Это слово вставляют в свой разговор зависимые от мнения других люди и те, которые хотят оправдаться перед слушателем. Они объясняют свои поступки тем, что хотели «просто» что-то сделать, а получилось все не так. Они как будто чувствуют свою вину за что-то. Также это слово свойственно людям, любящим в жизни все усложнять, искать проблемы там, где их нет, а собеседникам рассказывать, как все легко и просто, и удивляться потом, почему их мнение не разделяют. «Короче» "В общем" — нервозность Свойственно нервозным, болтливым людям, которые пытаются побыстрее закончить беседу, но не могут остановить словесный поток. Чаще всего такое слово присутствует в эмоциональном разговоре, когда человек хочет много и быстро рассказать за короткое время, спешит и одновременно злится сам на себя за то, что разговор затягивается. Эти словечки обычно возникают у людей, которые не любят долгих бесед, и привыкли идти к цели самим коротким путём. Чтобы наладить с ними контакт, чётко и ясно выражайте свои мысли! Это вызовёт к вам симпатию и уважение. «Так сказать» — суетливость Выдает суетливых людей, которые хотят лишний раз уточнить сказанное. Происходит это из-за того, что поток их речи опережает скорость мысли. Из-за этого они не всегда сами понимают то, что уже успели наговорить, поэтому уточняют свою мысль не только для собеседника, но и для самого себя. «Это самое» — безответственность Признак безответственных людей, которые не выполняют обещания. Делая паузу в разговоре, они стараются вспомнить то, что забыли, или придумать что-то, чтобы выкрутиться из ситуации. Такие люди могут подвести в любой момент. Потому что могут не сдержать данное слово просто из-за того, что им перехочется это делать. «Вообще-то» — неуверенность Свойственно застенчивым людям, которые из-за низкой самооценки часто закатывают истерики, пытаясь выставить себя в роли жертвы. Этим они привлекают к себе внимание. Общаясь с таким человеком, вы рискуете постоянно быть в центре скандалов из-за ничего. Это слово-паразит выдает недоверие к собеседнику. Такие люди ищут во всем подвох, предательство, а словом «вообще-то» показывают осведомленность в теме разговора (хотя в большинстве случаев это не так). Возможно Это слово склонны использовать прирождённые "философы". Таких людей трудно удивить и вывести из себя. С другой стороны, они не любят ответственности и ограничений. Не давите на них, и общий язык будет найден! Вот - чаще всего его вводят в речь добрые и покладистые люди. Они не любят конфликты и стараются решить споры мирным путём. Берите таких себе в товарищи. Они не будут трепать нервы и с готовностью поддержат ваши идеи. Блин - у любителей этого словечка, душа на распашку. Им трудно держать эмоции под контролем. Они быстро принимают решения и прямо говорят, что думают. Не бойтесь этого! ведь такой человек не ударит в спину. «Смотри» — нетерпеливость Присуще визуалам: они хотят более доступно (как они считают) донести до собеседника свою идею, заострив внимание на ней при помощи этого слова-сорняка. Также его употребляют те, кто не терпит, когда их слушают вполуха, поэтому словом «смотри» пытаются удержать внимание других. «Кстати» — смущение Показывает смущение человека при разговоре. Поэтому встречается в речи людей, которые не слишком любят вести беседы. Они боятся, что их мнение будет не к месту или не совпадет со взглядами других участников разговора. Этим словом пытаются продолжить мысль говорящего, не опасаясь, что скажут что-то не то. Особенно часто это слово-паразит проскакивает при разговоре с незнакомыми людьми или при начальстве. «На самом деле» — самоуверенность Выдает самоуверенного человека, которого очень сложно переубедить в решении, принятом лично им. Причем он не будет никого слушать, даже если понимает, что его мнение неверное. Его жизненный девиз «Я знаю лучше» («Я это нутром чувствую», «Моя жизнь — мои правила» и т. п.) не дает пойти на компромисс. При помощи этого слова-паразита он пытается добавить весомости своим аргументам и, если не убедить оппонента, то хотя бы заставить его замолчать. Хотите привлечь внимание такого человека? Задайте ему пару научных вопросов! Он с готовностью начнёт общение! «Как говорится» — поклонение Частичка «как» указывает на неуверенность говорящего, а продолжением фразы свою неуверенность он компенсирует авторитетом других («как бывает», «как делают» и т. п.) и совершенно не важно, кого и как — «Так поступают другие. Значит, так правильно!» «Типа» — незрелость Это слово из сленга подростков или людей, которые не переросли этот период. У них много идей. Они их хотят донести до слушателя, но еще не знают, как это сделать. У них не хватает словарного запаса и жизненного опыта, чтобы точно охарактеризовать происходящее. Поэтому для объяснения своей идеи они применяют это слово-сорняк, связывая им речь. То есть - это выражение любят пускать в ход люди с аналитическим умом и железной логикой. Они склонны многое подвергать сомнению и легко замечают обман. В общении с ними помните: честность - лучшая политика! «Значит» — агрессивность Характерно как слишком самоуверенным людям, так и тем, у которых есть весомые аргументы в пользу своей точки зрения. В разговоре такой человек всегда хочет быть главенствующим, и все попытки забрать у него эту роль агрессивно пресекаются. В результате все дискуссии и споры с ним заканчиваются безрезультатно или даже в негативном ключе, с последующим скандалом. «Как бы» — инфантильность Присуще инфантильным и сомневающимся в своей точке зрения людям. Они реальную жизнь принимают, только когда она совпадает с их придуманным миром, в котором они находятся большую часть времени. Происходящее в реальности их редко волнует, даже если это будет мировая революция, лишь бы события не затрагивали их интересы. А любое чужое решение они примут с удовольствием, потому что своего мнения у них-то и нет. Не требуйте от такого человека пунктуальности. Это качество даётся ему с большим трудом. Как за месяц избавиться от речевых «сорняков»: три шага Выявите слово-паразит. Запишите на диктофон рассказ о прошедшем дне, переслушайте его — вы можете и не подозревать, сколько «сорняков» есть в вашей речи. Также эффективный индикатор засоренности речи — ваши близкие: попросите их останавливать вас при вашем очередном «как бы» (например). Выявив слово-паразит, произносите его каждый день вслух перед зеркалом по 100 раз, при этом активно гримасничая. Во-первых, вам это слово быстро надоест, и вы станете ловить себя на мысли, что его опять сказали (когда снова случайно произнесете), а значит, станете употреблять его реже. Во-вторых, вы будете вспоминать свое утрированное выражение лица и не захотите так выглядеть перед собеседником. И снова-таки будете меньше использовать это слово в своей речи. Возьмите за правило: после каждого сказанного предложения глубоко вздохнуть. Не бойтесь пауз в разговоре — именно они обычно заполняются словами-паразитами. Время вдоха и выдоха используйте для построения следующего предложения, но уже только без слов-сорняков. Первые три дня такой разговор будет выглядеть несколько смешно, но потом эта пауза станет сокращаться вместе с количеством ненужных слов в речи. | |
- у англійців традиційно існують забіги равликів на швидкість. Щоб вони повзли, куди потрібно, на столі перед ними «малюють» доріжки салатним листям;
- більшість видів равликів є гермафродитами, ті які самі запліднюються, тому вони не потребують партнерів для того, щоб розмножуватися;
- у равликів відсутні органи слуху, тому вони вважається глухими;
- у равликів дуже гострий нюх вони на відстані в пару метрів легко знаходять їжу, але слабкий зір, вони можуть розрізняти лише світло і тінь;
- у равликів близько 25 тис зубів - вони займають перше місце на нашій планеті за кількістю зубів;
- в Україні за останні 5 років з'явилося близько 200 ферм, які займаються розведення равликів – на Житомирщині, Київщині, Рівненщині, Миколаївщині, Полтавщині, у Львові, тощо;
- равлики можуть до півроку проводити в сплячці, якщо навколишні умови стають несприятливими. Завдяки цій здатності садові равлики переносять температуру до -120 градусів;
- середня тривалість життя равликів – 15 років;
- австралійський морський найбільший равлик в світі, його вага досягає 15-18 кг, а довжина панцира – 60 см;
- сіль і цукор для равликів - отрута.
Равликі зображені на цьому фото, живуть біля бібліотеки.
До бібліотеки на екскурсію 19 травня, завітали учні 4 класу Брусилівської гімназії ім Г.О.Готовчиця на чолі зі своєю класною керівничкою В.О. Шнайдерською.
Школярі відвідали структурні
підрозділи бібліотеки, озайомившись з їх роботою. Побачили як виглядають книгосховища бібліотеки. Ознайомились з книжковими
виставками, які підготували для них бібліотекарі.
У читальному залі інформаційна виставка " Світ навколо нас"
Відділ культури, туризму та ЗМІ вітає всіх з Днем вишиванки!
У 1986 році у зв'язку з трагічними подіями в Чорнобилі, і
необхідністю розселення значної кількості біженців, в інших регіонах України. До Брусилова та району було
переселено багато людей з найбільш постраждалого Народицького району.
Усю інформацію про термінове переселення людей з Народицького району у Брусилівський. Спогади людей, як їм довелось покидати свої будинки, зібравши деякі речі і їхати у невідомий їм, Брусилівський район, розміщена на книжковій виставці "Чорнобиль в серці України, а тінь його розійшлась по всій землі".
Брусилівський район утворили 1923 року, а через сорок
літ ліквідували, передали населені пункти до Коростишівського району. Він знову
з’явився на мапі Житомирщини в травні 1990-го. Це було обумовлено переселенням
жителів Народицького району з радіаційно забрудненої зони в чисту.
Із спогадів Василя Сташука, як він переселявся у Брусилів з Народич:
Того дня у Малин, де я працював у газеті, раптом
прибув давній знайомий відповідальний працівник Народицького райкому партії
Анатолій Невмержицький. І розповів про те, заради чого приїхав.
— Є рішення відселяти жителів частини сіл Народицького району. Для їхнього
компактного заселення утворюється Брусилівський район. Тож треба з нуля
формувати районні служби. А отже, і райгазету. Тобі пропонують посаду
редактора. У Народичах тебе знають. Колись доводилося освоювати Народицький
район. Тепер разом творитимемо Брусилівський.
Уже наступного дня я їхав у Брусилів, щоб побачити місце майбутнього району.
Якщо відверто, мене не радувала дорога, що вела від київської траси до
Брусилова. Не дорога, а як кажуть у народі, «наказаніє». Трясло, підкидало,
заносило. У Малинському районі таких шляхів уже майже не було. Не краще я
побачив і в Брусилові...
Але через кілька днів, після сімейної наради, я був у Коростишеві, розмовляв з
керівником оргкомітету Володимиром Петрівським. А через місяць, у червні 1990
року, вийшов перший номер районної газети «Відродження». Її тоді творили: мій
давній товариш і колега Микола Кот з Народичів, Ліда Орехівська з Малина і
автор цих рядків.
Я бачив, як на першій районній установчій сесії жадібно вчитувалися в кожний
рядок газети. Адже тут довго не мали свого друкованого видання. А вже після
сесії я зустрів своїх давніх знайомих з Народичів — керівників новостворених
райфінвідділу, податкової, комунгоспу, побуткомбінату.
Часу на розкачування не було. Будувалися житлові мікрорайони у Брусилові,
Хомутці, Приворотті, Лазарівці, Покришеві, Бикові... Прокладалися дороги,
газогони, споруджувалися об’єкти соціального, господарського і культурного
призначення. Особливо поспішали з житлом. Адже переселених сотні і сотні. А
чиновники з Києва наполягали:
— За будь-яку ціну переселити людей. Хоч у палатки, але переселити.
Внаслідок тої штурмівщини житло не витримувало жодної критики. Гниллю бралися
підлоги. Прогресував грибок. І переселенці з протестом прийшли до місцевої
влади. Вимога одна: наведіть порядок з житлом або дайте можливість повернутися
у Народичі.
А ще хочу нагадати, в яких умовах працювали ті, хто прийшов у район у 1990
році. Всім районним керівникам, за винятком місцевих, доводилося жити у
непристосованих приміщеннях — ні газу, ні води...
Таке судилося і колективу районної газети «Відродження». Ми мали роботу, але не
мали житла. І тут виручили голови колгоспів, які підтримували журналістів і
житлом, і коштами.
Завдяки їм та іншим керівникам газета «Відродження» стала своєю на Брусилівщині.
У 1994-му її тираж досяг майже п’яти тисяч примірників. Упродовж чотирьох років
газета виборювала перше місце в області з висвітлення чорнобильської тематики.
Тридцять п’ять років тому, 26 квітня,
сталася одна з найбільших техногенних катастроф в історії людства, відлуння
якої відчуваємо досі
Ми знову сьогодні згадуємо Чорнобиль. І не тільки
через те, що в ці дні минає тридцять чотири роки з дня аварії на четвертому
реакторі ЧАЕС, а й тому, що нині в закритій зоні, навколо законсервованої
станції, виникли пожежі, дим від яких поширився на великі відстані, у тому
числі й на українську столицю. І знову ожили вже призабуті розмови про
мікрорентгени, бери, радіонукліди, знову ми в тривожному очікуванні інформації
про радіаційну ситуацію в наших містах і селах та навколишньому середовищі.
На фоні всепланетарної боротьби з коронавірусом ці тривоги виглядають
локальними, суто українськими. Але в сучасному світі (і це ми бачимо сьогодні
дуже переконливо) багато що взаємопов’язано, має свої «місцеві» причини й
глобальні наслідки, які відлунюються в далеких від епіцентрів техногенних
аварій (український Чорнобиль, японська Фукусіма) чи вірусних пошестей
(китайський Ухань) куточках планети.
Повернімося подумки на тридцять чотири роки назад до того ж Чорнобиля. За
лічені роки на березі Прип’яті була споруджена атомна станція і виросло
однойменне з рікою місто, де поселилися п’ятдесят тисяч будівельників і
експлуатаційників Чорнобильської АЕС. Станція мала стати потужним енергетичним
джерелом не тільки для Європейської частини СРСР, а й східної та центральної
Європи. Уточнимо: не тільки енергетичним, а й фінансовим. ЧАЕС мала виробляти
дешеву, низьку за собівартістю електроенергію і приносити значні валютні
доходи. Планувалося, що спочатку запрацюють перші чотири блоки, потім буде
друга черга – ще чотири, після цього третя «четвірка» блоків. Малювалася й
більш віддалена перспектива з нарощенням потужностей станції. І стався вибух на станції. Радіація розійшлась по всій Україні.
Наші постійні читачі Аліна, Анастасія та Вікторія знайомляться з новою літературою.
Працівники "Теплодар Брусилов" прийшовши до бібліотеки полаготи отоплення, яке поломалось у найбільші морози зими, звернули увагу на нові книжки, що були розміщені на відкритому доступі у читальному залі. Зробивши усю свою роботу залишились читати книги. які сподобались.
Демченко Олег та Семененко Віталій стали читачами нашої бібліотеки.
Бібліотека переїхавши до нового приміщення розпочала активну роботу. Бібліотекарі проводять інвентаризацію фонду, розміщують фонд на нових стелажах і одночасно проводять обслуговування читачів.
Ккнижкова експозиція «Брусилівщина: сучасне і минуле» розповідає ро те що першим, хто звернув свій погляд на вивчення історії рідної Брусилівщини,- і це був видатний учений, державний і релігійний діяч Іван Іванович Огієнко (митрополит Іларіон), який протягом січня—травня 1913 року в газеті «Радомыслянин» видрукував перше краєзнавче дослідження «Местечко Брусилов и его окресности». Наступного року в цій самій газеті вийшли його історичні нариси про Брусилівську братську школу та село Водотиї, а в № 5/6 в київській польськомовній газеті «Dziennik Kijowski» друкувався нарис «Парафіяльний костел в Брусилові».
Велике дослідження історії Брусилівщини провів Володимир Святненко - український письменник, краєзнавець і публіцист. Лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2017).
Сто історій
кохання, зібраних у книзі, яка розташована на виставці, розкажуть про те, як люди різних часів,
національностей, соціального стану і віросповідань, любили пристрасно і
самовіддано; любов визначала їх долі, ламала характери, перевертала життя. Ви
познайомитеся з долями таких видатних персонажів світової історії, як
Семіраміда, Юлій Цезар, папесса Іоанна, Рафаель, кардинал Рішельє, Вольтер,
Катерина II, Пушкін, Жорж Санд, Нобель, Муссоліні, Ейнштейн, Микола Рубцов і
багатьох інших.
У відділі юнацтва чекає на своїх читачів виставка " Таємне побачення з книгою" присвячена до Дня Кохання.
День святого Валентина, який щорічно відзначають 14 лютого, здавна оповитий різними таємницями та легендами його походження. День всіх закоханих – це не лише свято романтики, кохання та ніжності. Як повідомляють різні джерела, свято оповите багатьма легендами і ніхто достеменно не знає, чи існував святий Валентин і чи справді він вперше подарував коханій романтичну валентинку.
Історія свята
За одною з легенд, у 269 році н.е. римський імператор Клавдій II прагнув завоювати весь світ, однак для здійснення всіх наступів йому доводилось збирати міцну армію. Оскільки сімейний інститут утримував чоловіків від військової служби, імператор видав указ про заборону одруження під час військової служби.
Однак молодий священник Валентин не слухав наказів Клавдія II і таємно від всіх вінчав закоханих. Коли імператор довідався про це, то засудив Валентина до смертної кари. І під час очікування виконання смертного вироку, Валентин у в’язниці закохався в сліпу дочку тюремника Юлію і зцілив її.
Перед стратою він залишив їй прощальне послання і підписав його як “Твій Валентин”. Саме з цим неймовірним моментом та виявом любові пов’язують і появу Дня всіх закоханих, і звичай дарувати валентинки. Священику відрубали голову, а пізніше Валентин був канонізований католицькою церквою. У 496 році Папа Римський Геласій I оголосив 14 лютого Днем святого Валентина.
Історія виникнення валентинки
Згідно з легендами, давній звичай посилати коханим листівки в День святого Валентина також виник в Середні віки. Найпершою валентинкою в світі вважається записка, відправлена герцогом Орлеанським Карлом в 1415 році.
Перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в’язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх “валентинок” нині зберігається в Британському Музеї.
Через кілька років після першої валентинки король Генріх V найняв письменника на ім’я Джон Лідгейт, щоб той склав “валентинку” для Катерини Валуа.
З плином часу звичай надсилати коханим 14 лютого невеликі сувеніри та записки-валентинки існував лише на теренах Англії і Франції. Згодом про нього дізнались завдяки емігрантам у Новому Світі (сучасні Північна і Південна Америка).
Спочатку перші “валентинки” створювалися власними руками: талановиті митці писали романтичні вірші на аркушах паперу, згодом в Британії почали друкувати збірники віршів – закохані вибирали найкращі і переписували їх у “валентинки”. Десь з цього часу і почалося масове виробництво “валентинок” в промислових масштабах.
Першою, хто продав листівок за рік на суму 5000 доларів, стала американка Естер Гауленд. Сьогодні ж, за кількістю продажів, “валентинки” посідають перше місце, поступаючись тільки різдвяним листівкам.
Але, незважаючи на таємничість походження свята, мільйони людей не пропускають можливість відсвяткувати романтичне святом разом зі своїми коханими та рідними людьми. Любіть та даруйте радість і кохання не лише в День святого Валентина!
